26 червня 1945 року представники 50 країн підписали Статут Організації Об'єднаних Націй у Сан-Франциско. Його перша ціль — «підтримувати міжнародний мир і безпеку». Статут залишає слово «мир» без визначення.

Що говорять пізніші документи?
Порядок денний у галузі сталого розвитку на період до 2030 року, ухвалений у 2015 році, закликає до «мирних, справедливих та інклюзивних суспільств, вільних від страху і насильства» (неофіційний переклад). Ціль 16 перетворює це на вимірювані завдання щодо насильства, доступу до правосуддя та підзвітних інституцій.
У 2016 році Генеральна Асамблея і Рада Безпеки ухвалили парні резолюції про сталий мир, у яких його названо «метою і процесом побудови спільного бачення суспільства» (неофіційний переклад).
Вони окреслюють, що охоплює сталий мир, — від запобігання конфліктам до підтримки відновлення, — але не те, як визначити, що його досягнуто.

Декларація про право на мир, ухвалена Генеральною Асамблеєю у 2016 році 131 голосом проти 34, при цьому 19 утрималися, проголошує, що кожен має «право жити в мирі» (неофіційний переклад). Вона пов'язує це право із захистом прав людини та повною реалізацією розвитку. У її преамбулі визнано, що мир «є не лише відсутністю конфлікту, а й потребує позитивного, динамічного процесу, заснованого на участі» (неофіційний переклад).
У 2023 році аналітична записка Генерального секретаря A New Agenda for Peace закликала країни розробити «національні стратегії запобігання» (неофіційний переклад), щоб долати причини насильства. У 2024 році Pact for the Future Генеральної Асамблеї поновив зобов'язання щодо «справедливого і тривалого миру» (неофіційний переклад).
Чим допомогло б визначення?

У дослідженні рішень Ради Безпеки правознавиця Anna Spain писала, що немає «визначення миру чи спільного розуміння того, що означає сприяти миру згідно з міжнародним правом» (неофіційний переклад). Наведені вище документи ООН ілюструють цю закономірність.
Вони описують, чого мир потребує, що він уможливлює і як він руйнується, але його значення здебільшого вважають самозрозумілим.
Жоден із документів не дає визначення, за яким держави-члени могли б установити, чи досягнуто миру.
Спостерігач за припиненням вогню може перевірити, що стрілянина припинилася. Команда, яка допомагає переміщеним сім'ям, може з'ясувати, чи можуть вони безпечно повернутися додому. Кожен із них може показати, чого досяг, але не те, що спільного мають ці два напрями зусиль або що вони будують разом. Такий самий розрив виникає між багатьма організаціями, що працюють заради миру.
Відкритість і неоднозначність слова «мир» можуть бути корисними. Люди, які не погоджуються щодо того, яким було б мирне суспільство, все ж можуть погодитися, що заради миру варто працювати.
Вони можуть співпрацювати в чомусь конкретному, наприклад у збереженні режиму припинення вогню, не залагоджуючи спершу своїх ширших розбіжностей. Будь-яке спільне визначення має серйозно зважати на цю різноманітність поглядів.
Цей розрив найважливіший тоді, коли треба ухвалити рішення. Право може сказати Раді Безпеки, що вона уповноважена робити. Воно не може сказати Раді, чи допоможе рішення або запропонований закон побудувати тривалий мир. Для цього потрібне пояснення того, чим насправді є тривалий мир.
Яким могло б бути спільне визначення миру?
У статті The Sovereignty of Sentience, опублікованій у Journal on the Use of Force and International Law, директор-засновник IGP Anders Reagan пропонує всеосяжну теорію визначення, вимірювання й будування миру. Стаття критично розглядає 61 уявлення про мир, які нині використовують у студіях миру, і викладає те, що в них спільного. Як у ній встановлено, кожне з них стосується того, як сентієнтні суб'єкти впливають на добробут одне одного, незалежно від того, чи наголошує визначення на відсутності шкоди, чи на наявності співпраці.
На цій основі стаття розробляє пояснення миру, утвореного соціальними нормами, що захищають самовизначення кожної людини у визначенні, розвитку й досягненні власного добробуту. Потім вона застосовує це пояснення для розгляду окремих норм міжнародного права.
